Кінець серпня. Ранній підйом, кава під швидкий бутерброд. Тдм завантажений з вечора: новий намет, спальник, пару теплих речей для вечора, надувний матрац, ліхтарики … Стандартний набір. Виїзд ще до світанку і зустріч з друзями біля звичного нам супермаркету: женькаvovkvalki на своєму suzuki v-strom 650 і русик на honda deauville 700.
Ще за пару днів до виїзду домовилися, що хто приїде останнім, той купує всім пиво. Я купував пиво… Виїхали з рідного містечка в бік нової водолаги на трасу харків-сімферополь.
Забігаючи наперед повинен уточнити-всі ми трохи різного темпераменту водіння =) женька воліє спокійну, плавну їзду. Ні, не пенсіонерський стиль, а просто спокійну: крейсер 110-120 км / год, нечасті заплановані обгони, економити бензин. Русик ж зворотна крайність від жеки: крейсер за 160км/год, ну мінімум 140км/год, різкі затяжні обгони, змусити встати на диби карданну хонду, палити паливо по повній і ні в чому собі не відмовляти за кермом. Я перебуваю приблизно між ними =) тдм дозволяє комфортно їхати крейсером за 150км/год, але мені комфортніше при 120-130км/ч.
Нічна прохолода змінювалася то вологим холодом, то потоком теплого повітря від мотора. Я дуже сильно люблю їздити вночі. Мені подобається відчувати, як в низинах дороги, на мостах, біля водойм, прохолода, вологим повітрям огортає тебе. Ми активно обганяли попутні машини, сонце ліниво показувалося у відображенні дзеркала.
Ми в’їхали в дніпро (дніпропетровськ)близько 7 ранку, трохи покружляли, перепочили, зігрілися і рушили в кривий ріг, на водоспади. На річці інгулець є пара штучних водоспадів. Вони виникли за греблею. У самому кривому розі хотіли потрапити на кар’єр одного з комбінатів, але проїзд був перекритий, запитали дорогу і водія маршрутки – іншої немає і порадив не шукати, не знайдемо. Стало питання: куди котимо далі? щоб думалося легше стали на перекус під магазинчиком. Тільки приступили до трапези, як до нас підходить хлопець. Познайомилися, почали базікати, він все випитує хто і звідки, та навіщо… Зізнаюся чесно, я з недовірою ставлюся до незнайомих людей, особливо коли без мила лізуть в самі знаєте куди. Але виявилося він теж мотоцикліст, полягає в місцевому мотоклубі (або якось з ним пов’язаний, я прослухав) і побачивши харківські і один черкаський номери на мотоциклах вирішив підійти, порадив нам заїхати на оглядовий майданчик над кривим рогом, розповів дорогу.
Після оглядового рушили на водоспади. Локація особливо нічим не цікава, але разок заїхати варто.
Пострибали по камінню, пофоткалися і виїхали в бік вознесенська по дорозі на миколаїв до селища новий буг. Там траса йде вправо на софіївку. Я йду попереду, тримаю 110-120км/год. Входжу в цей поворот і насилу оттормаживаюсь перед гравієм. Ідеальна дорога різким обривом переходить в гравійку. Клуби пилу стоять попереду від машин і вантажівок. Трохи потопталися, пошукали об’їзд, але побачили знак «ремонт дороги 5км». Вирішили їхати, що нам ці жалюгідні 5км =) але хто ж знав, що цей знак буде повторюватися кожні 5км… =) більше 40км гравійки з ямами, обгонами вантажівок, клубами пилу… Помітив, що мій тдм найменше тягає на гравії з нас трьох. Встав в стійку (як міг) і вирвався вперед тримаючи впевнені 50км/год =) девіль страждав сильніше всіх. На мосту річки громоклія став товаришів почекати. В ході стоянки помітили, що у девіля підспущено заднє колесо.
Стали думати, як вийти з ситуації, а поки думали жека дістає велосипедний насос і приймається підкачувати =) чи довго иль коротко, а колесо підкачали і поїхали далі. Так насос маленький зовсім, качати таким будеш довго і не факт що повністю накачаєш, але за 500км від будинку, серед порожньої дороги ти готовий будеш хоч губами хапатися за сосок колеса і ротом накачувати=) так що женьке респект! у селищі єланець на придорожній шиномонтажі заклеїли прокол. Місцеві мужики покрутили пальцями біля скроні на нашу відповідь звідки ми їдемо. Поки шнур в колесі підсихав ми пили квас і дивилися з цікавістю на піруети місцевого байкера на «дніпрі». Він крутив п’ятаки, бернаут, входив в повороти з заметом, а після запропонував змінюватися=) рушили в бік вознесенська. Гравій на дорозі змінився ямами. Ти в’їжджаєш в яму, їдеш по ямі попутно об’їжджаючи ями в цій ямі і виїжджаєш з ями… Замкнуте коло. Ставали кожні 5км.просто від злості, від роздратованості. І ось довгоочікуваний вознесенськ. У місцевому супермаркеті запаслися продуктами першої необхідності: м’ясо і пиво.
Сам каньйон знаходиться за селом актово, що в 25км від вознесенська. На під’їзді до нас на зустріч вийшов працівник заказника. Попросив залишити мотоцикли на дорозі, далі тільки пішки-заповідна зона. З дороги його зовсім не видно. Часу до заходу залишалося зовсім не багато і ми вирішили дивитися каньйон завтра. Намети ставити можна, місць багато, але мотоцикли кидати не хотілося. І дядько вказав нам шлях в об’їзд на дикий пляж петропавлівського каньйону, теж саме але менше по протяжності, туди ми і поїхали. Поплутавши трохи серед полів і кущів знайшли з’їзд на пляж.
Масштабнось і велич пейзажу вибило весь словниковий запас і крім матів для опису краси нічого в голову не приходило. Але під’їзд ускладнений затяжним кам’янистим ухилом. Гострі камені, дрібна кам’яниста крихта під колесами не вселяла довіри. Але внизу у води красувалися джипи, значить і ми зможемо =) першим спустився русик, за ним жека. Я спостерігав за ними, як їх ковбасило, як кидало з боку в бік і наважувався. Перша спроба спуску не увінчалася успіхом: з моїм зростанням 175см я не сильно добре дістаю ногами до землі на схилах, а тим більше на кам’янистих схилах =) зрозумівши, що я не контролюю свій спуск я розвернувся і виїхав вгору. За допомогою страховки від жеки мені вдалося безпечно спуститися. Швидко розбили табір, я дістав похідний мангальчик і почали смажити м’ясо.
Дорога була не з простих, та ще по спеці в + 32. Бродили, фотографували захід, базікали. Непомітно за розмовами біля багаття настав вечір. Сонце з останніх сил чіплялося за гострі піки каньйону. Сутінки опустилися на наш табір. У кущах неподалік щось заворушилося. У мене перше промайнуло в голові-лисиця. Три лисиці, вірніше три дівчини…=) з кущів до нас вийшли три дівчини. Бачили б ви посмішку руслана, коли він вимовив ” боже, спасибі!”= ) але за дівчатами вийшли три хлопці з рюкзаками, запитали дозволу розмістити табір неподалік і пішли… Незабаром ми розбрелися по наметах.
Вранці перекусили, зібрали намети і стали думати, як виїжджати. Вирішили їхати по одному, а двоє інших страхувати з боків від падіння. Русик не дочекався нас, рвонув вперед і плановано завалив мотик, тріснутий і потертий пластик на кофрах стали ціною.
Другим поїхав я, хлопці допомогли на складних ділянках і мене виштовхали. Повернулися за хондою руслана, стали теж страхувати. Низька хонда пару раз дістала картером об каміння, але бадьоро вискочила в гору. Останнім їхав жека: старт відмінний, мот в натяжечку, без перегазовки, плавно і впевнено… Він приїхав в камінь в кущах біля самої вершини, кермо вибило з рук, женьку викинуло з мотоцикла, а в-стром впав дугою на камінь. Дугу загнуло в пластик, але все ціле. Вже вдома він рівняв цю дугу ломом і зігнув його, поки домігся рівності дуги. Посміялися, озирнулися і поїхали дивитися каньйон.
яблуня росте з каменю. Яблука дивовижні на смак =)
В районі обіду виїхали в бік будинку. Вирішили назад їхати через кропивницький (кіровоград), кремінчуг, полтаву. Навігатор показав короткий шлях… Дорога від софіївки до вознесенська здалася раєм. Ділянка в 60км ми їхали по грунтовці, на якій колись, ще за царя, був асфальт … Від кропивницького до кременю був ремонт дороги, що нам особливо не завадив. Зрізи асфальту трохи знизили крейсер, але знову таки мій тдм особливо не тягало по трасі. Від кременчука дорога майже рідна, дісталися додому надвечір. Втомлені, брудні і з великими планами на подальші поїздки =)
Всім спасибі за прочитання. Хотілося більше фото розмістити, але все не влізуть=)
