Я покидаю селище кукуштан, було дуже здорово знову пробудити інстинкти грибного полювання і попариться в лазні. Вирішую не йди прямо на самару, а трохи катнути та зробити невеликий гурток по башкирії. Прощаюся з людьми похилого віку і рухаю в дорогу.

Часу ще предостатньо поспішає особливо нікуди, тому вирішую заскочити в один поселочек поблизу кунгура. Селище спасо-барда, саме біля нього розташована мітка куди я так давно планував заїхати і все ніяк не виходило. Це місце знамените тим, що тут розташований величезний ж/д глухий кут на якому знайшли свій спокій відслужили свій вік паровози. Мітка так і називається – »паровозне кладовище”.

Заправка, своротка з основної траси асфальт котися, злегка мрячить дощик, по узбіччях припарковані авто грибників. Дихаю на повні груди відкривши візор, навколо ліс стіною. Проїхавши пару селищ наскрізь перемахую по мосту через річку сілва і відразу ж після переїзду навик вказує що нам направо по накатаній польовій дорозі.

Грунтовка пірнає в сосновий бір, душа радіє від виду такої краси!!! корабельні сосни до небес, ялиновий запах і доріжка усипана хвоєю та шишками) відкручую піднявшись на підніжках креслячи лінію прослизає ініверсалкой!)

Доріжка по лісі відмінна, правда є пару неприємних місць з глибокою колією, проте ці неприємності більше для авто, ніж для мотоцикла. Так само біля узбіччя в траві лежать колоди і пеньки, тому будьте обережні. Один з таких пеньків пригасив мій порив))) але захист з алюміня відпрацювала як треба, від удару мене відкинуло до сусідньої бровки де обпекло обличчя кропивою через відритий візор))).

Ліс і дорога в ньому дуже красива, проте дивлячись на навик я став помічати що відхиляюся від точки, та й доріжка стала заростати. У підсумку я виїхав на зарослу галявину і зрозумів що це глухий кут попереду тільки бурелом. Розворот і в зворотний шлях.

Катую удачу по грунтовці уздовж берега сілви і практично відразу впираюся в величезну калюжу. Вирішую не ризикувати і не перти напролом, а попередньо проміряти дно гілкою верби на всьому протязі калюжі. Калюжа трохи нижче коліна, легкотня! хтшка гребе по каламутній воді женучи перед собою хвилю))

Наступна калюжа не здалася мені глибокою, можливо через те що була не така протяжна. Однак я усвідомив свою помилку відразу як тільки в’їхав, я б навіть сказав що не в’їхав а зістрибнув в яму!!! еееепрст!!! – промайнуло в голові, проте рефлекси спрацювали правильно. Якщо вже вліз-газуй в відтяжці!!!)

Далі дорога йшла по якомусь болоту, приблизно метрів 100 довелося буксувати семеня ніжками поки грунтовка не вийшла на грейдер. І тут я зрозумів як я лоханулся))) адже два рази проїжджаючи переїзд я звернув увагу на укочений щебінь між рейок, але я і подумати не міг що дорога до глухого кута йде прямо по рейках, сюди можна вставити мем — «а че так можна було???»))))

Даний грейдер виводить нас на точку. А якщо бути точним грейдер йде до якоїсь бази з колючкою і високим парканом, а далі переходить в ґрунтовку і по полях без будь-яких подолань.

Ну а далі облом. Вийшовши на точку паровозів я не знайшов. Протягом усього тупика лежали стопками старі рейки / шпали, а паровозів нема. Я прийшов до висновку, що глухий кут вирішили відновити, доля паровозів невідома.

Лише один екземпляр вдалося відобразити здалеку, він стоїть якраз на краю тієї самої бази з колючкою і високим парканом. Я кинув мот на краю кошенного поля і вирішив дійти пішки крізь високу траву, проте ближче підійти так і не зміг уткнувшись в болото.

Повертаюся на основну трасу, але довго не затримуюся на ній звертаю направо в бік селища орда. Проїжджаючи селище кричу на все горло – за ордуууу!!!!)))) тримаю курс на уфу, селища миготять, асфальт котись рівненький.

Випадково натикаюся на зупинку імені цоя біля села чайка, фоточка на пам’ять.

Обід застав мене в чорнушці, на в’їзді з півночі безліч їдалень і заправка лукойл, так би мовити «катунам» на замітку. На парковці біля їдальні розговорився з далекобоєм. Застав його коли він розглядав хтшку з усіх боків. Хоче теж взяти, але тільки мотард. Питав що за вихлоп? звучить як 250ка. Як виявилося ми з цим далекобоєм граємо чехарду аж від самої свороткі на орду) далекобій виявився з владивостока, а в тих краях хтшка рідкісний звір. Розмовляли хвилин 20, попрощалися і я рушив далі, заминка на парковці дала час і грибний суп ліг в шлунку як треба, тому спасти не хотілося від слова зовсім.

Що можна сказати про цей напрямок? як сказав неодноразово вище-доріжка котися, трафіку небагато, до вечора я вже сидів на виступі клумби азс лукойл поблизу селища удельно-дуваней і крутив пальцем на смартфоні. До уфи рукою подати, проте до наміченої точки поблизу стерлітамак я явно не дотяну. Як пити дати на під’їзді до уфи влізу в пробку і до точки вийду вже по темряві. Такий розклад мене не влаштовував, я встав і озирнувшись вимовивши в слух — а чому б і ні.

Селище питомо-дуваней розташоване між річкою біла і високим довгастим пагорбом. Цей пагорб я примітив ще здалеку, під намет місце в самий раз! сьогодні встанемо раніше, куди нам поспішати? але для початку зарулім в поселочок за продуктами. Вобще поблизу азс є торговий п’ятачок з магазинами і чебуречними, однак я порахував що там буде дорожче ніж в селищі і з вибором поменше. Знайти в селищі центровий магазин не склало великих труднощів, запитав у першого-ліпшого місцевого жителя. Вискочивши з провулка на центральну вулицю і підкативши до магазину моментально привернув увагу громадськості))) у вигляді натовпу пацанів які тут же оточили мене і навперебій задавали питання), а особливо спритні навіть просилися посидіти і прокатати.

Три пляшки пива, мішок смаженої цибулі і печеньки на ранок — з таким набором я вийшов до мотоцикла, який на той час збирав все більше народу. Тут вже з’явилися пацани постарше на китайській техніці і нове коло питань дробом з усіх боків.) від магазину я від’їжджав бадьоро, щоб показати хто тут «батя», давши зрозуміти пацанам на китайцях що женуться зі мною немає сенсу.

Переконавшись що за мною немає хвоста, заїхав на вершину пагорба. Місце вибрав швидко, що зазвичай у мене не завжди виходить. Цього разу якось відразу око впало на пару невеликих горбків на краю плато, вони ідеально вкриють мене від зайвих очей з боку грунтовки, та й з асфальту мене теж там не буде видно особливо.

На під’їзді до місця приємний бонус у вигляді карликових яблунь, які ніхто не збирає. А яблучка то слааадкіеее!

Намет поставлений, боти на дзеркала. “відчувши небезпеку пляшка пива шипить на людину.» – сказав би микола дроздов))) але у неї немає шансу на порятунок!)))

Вранці наступного дня я прокинувся з наміром їхати до будинку. До цього рішення мене підштовхнула напередодні хрустка ланцюг і туго перемикаються коробка передач. Намічені точки по башкирії вирішую залишити на потім, та й якщо бути чесним то за великим рахунком нічого робити там на універсалці.

Про останній ривок в 400км розповідати особливо нічого, він повністю пройшов по трасі м5 «урал».

Широка м5 з боку уфи досить швидко переходить у вузьку двосмугову дорогу з суцільною розміткою. Повільно повзучі фури, а так само ремонти створювали багатокілометрові пробки. Через це більшу частину шляху йшов на швидкості 70-80 км / год, як результат 400км вдалося розтягнути на цілий день)))

Навіть самара не пощадила мене і теж зустріла пробками.

Все, я вдома. Хтшку відразу ж на мийку, а після під чохол на стоянку, нехай відпочиває. Ну і мені теж не заважало відпочити та набратися сил))) бо втомився жах як!!!

Однак на цьому наші пригоди не закінчуються, обслуговуючи другий компонент “чіпа” знову стрибаю в сідло, але це зовсім інша історія. Тому не прощаємося, є що ще розповісти.)

І ось вам відео ще.